У пошуках нового інтернаціоналізму
«Патріотизм. Музей» – один із епізодів триваючої серії «Патріотизм», реалізований з нагоди Талліннського Бієнале молодих художників, що проходило восени 2007 року під заголовком «Consequences and Proposals» («Наслідки та пропозиції»). Оскільки виставка відбувалася в колишньому головному корпусі Естонського національного музею мистецтва, група Р.Е.П. у своїй роботі вирішила обіграти саме приміщення, відштовхуючись від його історичного значення як традиційного та консервативного закладу, призначеного для експонування шедеврів національного мистецтва. Утім, «Патріотизм. Музей» розглядав не лише конкретний простір, а й загальні види функціонування музею як інституції. Ця інсталяція – мабуть, чисто інтуїтивно – прокоментувала конкретний випадок Естонського національного музею мистецтва, який у своєму новому будинку також намагається вижити в умовах конкуренції між ідеалами та ринком і в якому інша робота з серії «Патріотизм» демонструвалася лише декілька місяців раніше у рамках виставки «The Return of Memory» («Повернення пам’яті»). «Патріотизм. Музей» – монументальна просторова інсталяція, зібрана з піктограм штучної візуальної мови, створеної групою Р.Е.П. Робота підлягає «прочитанню» за допомогою словничка, який вміщається на аркуші формату А4. Інсталяція складалася з двох частин – двох моделей музею, розташованих один навпроти одного в колишньому виставковому залі зі старовинним паркетом, ліпниною та високою стелею. Одна зі стін була повністю вкрита описом старого, дидактичного та консервативного державного музею, відомого нам з часів СРСР, який слугував передусім інструментом конструювання пам’яті. Його колекції зазвичай були закритими, ізольованими, мов острівці, та охоронялися похмурими працівниками (як правило, старшими жіночками). У цій моделі домінують такі поняття як чистота мистецтва, необхідність захищати його, зв’язок між історією та майбутнім, а також державне фінансування. Друга частина інсталяції радше нагадує луна-парк або народні гуляння з нагоди фестивалю пива. Її концепцію характеризують такі ключові слова як сила мистецтва, пов’язана з корупцією, постійне змагання за увагу ЗМІ та туристів, маніпуляція капіталу з метою збагачення та успіх краси. Друга модель лише недавно була запроваджена капіталістичним устроєм – своєрідним бонусом до незалежності та демократії. Оскільки мова «Патріотизму» чітка, графічна та чорно-біла, конфронтація цих двох моделей музею також дуже схематична та чорно-біла. Конфлікт між музеєм мистецтва, що служить минулому та майбутньому суспільства, та музеєм, який грає за правилами ринкового капіталізму та розважальної індустрії, присутній в усіх колишніх радянських республіках Східної Європи. Подібне схематичне протиставлення можна було б застосовувати не лише до музеїв, а й до інших інституцій у галузі мистецтва та культури пострадянських країн з їхніми академіями мистецтва, спілками художників, галереями, студіями, а також оперними театрами та видавництвами. Якому з них віддати перевагу? На якому зупинити свій вибір? У першому випадку «заголовок» концепції представляла ціла армія сов, що символізувало наукові дослідження видатних незалежних фахівців, в той час як інша була розташована під величезним знаком оклику, що говорив: «Увага! Тут треба споживати!» Музей «діснейлендного» типу візуально нагадує вибух, як він зазвичай зображається в коміксах. Натомість музей, що служить минулому та майбутньому держави та нації, більш стандартний та логічно побудований. Дилема між мистецтвом, що становить самостійну галузь, та мистецтво, що є лише дещо більш інтелектуальним видом розваг, присутня в усіх колишніх республіках на території Східної Європи. Наразі ведеться жвава дискусія з приводу музею мистецтва KUMU, колишнього господаря приміщення, в якому виставлялася робота «Патріотизм. Музей». «Патріотизм» – монументальний комунікаційний проект. Необхідність вигадати штучну мову та вживати її у вигляді інсталяцій викликана несамовитою потребою передавати інформацію масам в публічному просторі, висловлювати мистецькі та життєві позиції, бути зрозумілим для інших, заохочувати обговорення, та, можливо, за допомогою таких полілогів знайти істину, якщо вона взагалі існує. Розробка незалежної системи символів вимагає логічного мислення, але, з іншого боку, це дуже грайливий процес (яким, мабуть, кожен захоплювався в дитинстві). Ця мова складається з простих і логічних піктограм. Так, наприклад, рулон туалетного паперу означає чистоту, а книжка – знання. Ця мова дуже універсальна та демократична. Вона дозволяє кожному, хто готовий докласти певних зусиль, прочитати послання. Група Р.E.П. прагне оновити та реформувати мову сучасного мистецтва, а також мистецько-культурну систему України загалом. За допомогою своїх перформативних та інтервенційних коментарів колектив переносить поточну українську культурну реальність в колишній західний світ, а також імпортує західні стратегії та прийоми в доволі консервативний місцевий контекст, в якому академії та спілки художників досі функціонують як і за радянських часів, коли в мистецтві вирішальними були такі категорії як краса та гармонія. «Патріотизм» являє собою додатковий урок для нерозвиненої української арт-сцени, але водночас намагається сприяти солідарності та допомагати знаходити спільну мову художникам і широкому загалу, арт-спільноті в Україні та поза її межами, колишньому Сходу та колишньому Заходу. «Патріотизм» – це крок у напрямку до нового інтернаціоналізму.
Раель Артель.
Cпів-куратор Бієнале молодих художників, «Consequences and Proposals» («Наслідки та пропозиції»), Таллінн, 2007 р.
Towards a New Internationalism
Patriotism. Museum, another episode of the ongoing Patriotism series, was realized for Consequences and Proposals, the Biennale of Young Artists held in Tallinn in the autumn of 2007. Given that the exhibition took place in what was once the main building of the Estonian National Art Museum, with traces of the recent presence of that solid and trustworthy art institution all too visible still, the members of R.E.P., or reppists, decided to reflect upon the space itself, taking as their starting point the building's historical context of being a traditional, old-school-looking venue for displaying evergreen masterpieces of the nation's art history. Patriotism. Museum, however, dealt with both the particular space and the general forms of functioning of the museum institution. Probably intuitively the installation commented as well on the specific case of the Estonian National Art Museum, which is trying to survive in its new building between ideals and the market. It was in that very same museum that another piece from the Patriotism series was shown just some months before as part of The Return Of The Memory exhibition. Patriotism. Museum was a monumental spatial installation featuring pictograms of an artificial visual language invented by the reppists which viewers could “read” with the help of a simple dictionary that fits a single A4 sheet of paper. The work consisted of two parts, viz., two models of museums facing each other in the former large museum exhibition gallery with its old parquet floor, plasterwork and high ceiling. One entire wall was covered with a description of an old, didactic and conservative state museum like those we used to know in the heyday of Soviet Union, functioning primarily as a tool for constructing memory, with collections usually closed and isolated like inhabited islands, and protected by serious museum employees (stereotypically elderly ladies). Notions like purity of art and a need to protect it, the connection between history and the future, and state capital dominate this model. The other one is much closer to an amusement park or beer festival. The power of art connected with corruption, constant competition for media attention and tourists, manipulation of capital for prosperity, the success of beauty are the keywords that characterize this concept. This latter model was just recently introduced by the capitalist world order, which came as an extra gift together with sovereignty and democracy. Just as the Patriotism language itself is clear, graphic and black and white, the confrontation of these two models for museums is also very one dimensional and black and white. The conflict between the art museum that serves the past and the future of society and the one that follows the rules of market capitalism and the entertainment industry is definitely the case in all the former Soviet countries in Eastern Europe. This sketchy clash can be applied not only to the museums, but also to other institutions on the art scene as well as the cultural sphere in general in post-Soviet countries: art academies, artists associations, their galleries and studios, as well as opera theaters and publishing houses. Which model should we take, which leave? Which way to choose? In the first case, the “title” of the concept was represented by an army of owls, which stands for scientific research carried out by great independent experts, while the other was located under huge exclamation points saying “hello and attention, please, here is something to consume!” A Disneyland-type museum visually resembles a big explosion as we know it from comic strips; the one in the service of the past and the future of the state and nation is rather a regular and logical structure. The dilemma of art being an autonomous practice or little more than an intellectual form of entertainment is faced everywhere in the former Eastern-Bloc countries. This is also a subject of heated public discussions in the case of the Kumu Art Museum, a former landlord of the venue where the Patriotism. Museum work was exhibited. Patriotism is a monumental communication project. The need to invent an artificial language and to use it on a regular basis in the form of installations departs from the desperate need to communicate information for the masses in public space—to articulate the principles of art and life, to translate, to make oneself understandable, to open up discussions and maybe through them many-sided dialogues, to find the truth if there is one out there. Developing an independent sign system, on the one hand, requires the sober skills of logical thinking, but on the other, it is a very playful process (this is probably what everybody has tried to do in childhood). The language that consists of simple and very logical pictograms—for example, the roll of toilet paper stands for purity and a book for knowledge—is a universal, a very democratic language, that enables everybody who is willing to invest the attention to access the message. The R.E.P. Group stands for renewing and reforming not only the language of contemporary art but also the whole system of arts and culture in Ukraine. Via their performative and interventionist comments, the R.E.P. Group translates Ukraine’s cultural state of affairs for the former Western world as well as imports strategies and attitudes that are familiar to the West into a quite conservative local context, where academies and artist associations still function as they did in the good old times of the Soviet Union, when categories like beauty and harmony reigned in the world of art. Patriotism is an additional lesson for Ukraine’s underdeveloped art scene and at the same time an attempt through the accessibility of simple, legible pictograms, to promote solidarity between and create common ground for artists and mass audiences, art scenes inside Ukraine and abroad, the former East and the former West. Patriotism is a step towards a new internationalism.
Rael Artel.
Co-curator of Consequences and Proposals, the Biennale of Young Artists, Tallinn 2007